Анотація

Актуальність: Одним із найчастіших системних захворювань, при якому визначають порушення метаболізму та спостерігається висока частка ускладнень, є цукровий діабет (ЦД). Багатьма дослідниками за допомогою різних методів обстеження виявляються порушення слухової функції у пацієнтів з ЦД.

Мета роботи – оцінити стан різних відділів слухового аналізатора у пацієнтів з ЦД 2 типу з порушеннями слуху.

Матеріали і методи дослідження: Обстежено 94 пацієнти з ЦД 2 типу, які мали скарги з боку слухової системи та 15 практично здорових нормальночуючих осіб контрольної групи з рівнем цукру крові в межах норми. Тривалість ЦД 2 типу становила 10,35±1,4 років, вміст глікованого гемоглобіну (HbA₁C) коливався від 6,9 до 12,1%. В залежності від важкості перебігу захворювання пацієнтів було розподілено на 2 групи: до 1-ї групи увійшли 59 пацієнтів без ускладнень, до 2-ї групи – 35 хворих з ускладненнями ЦД та різкими змінами рівня цукру крові в анамнезі. Аудіометричне обстеження здійснювалось за допомогою клінічних аудіометрів AD 229E та АС 40 фірми «Interacoustics» (Данія). Реєстрацію отоакустичної емісії на частоті продуктів спотворення (DPОАЕ), коротколатентних (КСВП) та довголатентних (ДСВП) слухових викликаних потенціалів проводили з використанням загальноприйнятої методики за допомогою аналізуючої системи «Eclipse» фірми «Interacoustics» (Данія).

Результати та їх обговорення: За результатами суб’єктивної аудіометрії у обстежених пацієнтів з ЦД 2 реєструвалися перцептивні порушення з пологонизхідним типом аудіометричної кривої з ураженням базальної частини завитки. Середньостатистичні показники диференційних порогів (ДП) сили звуку за інтенсивністю, визначені за допомогою методу Люшера на частоті 4 кГц у частини пацієнтів, особливо у тих, у кого мав місце ускладнений перебіг ЦД 2, були достовірно зниженими відносно контролю до 1,28±0,03 дБ. Знижені ДП в області 4 кГц спостерігалися у 20,3% пацієнтів без ускладнень ЦД 2, та у 71,4% – у обстежених з тяжким ускладненим перебігом ЦД.

За даними DPОАЕ реєстрація частково позитивного тесту або відсутність реєстрації отоакустичної емісії у 90,6% обстежених пацієнтів з ЦД ІІ типу свідчить про дисфункцію завитки, виражену в різному ступені. При цьому амплітуда емісії на усіх досліджуваних частотах у хворих на ЦД ІІ типу була достовірно (P<0,01) нижчою порівняно з нормою.

Виявлене нами достовірне, порівняно з контрольною групою, подовження латентного періоду піку (ЛПП)  майже всіх хвиль комплексу КСВП, а також МПІ І-ІІІ та I-V свідчить про дисфункцію стовбуромозкових структур слухового аналізатора у хворих на ЦД 2-го типу. Так, МПІ І-ІІІ у хворих на ЦД 2-го типу перевищував норму на 0,1 мс, а МПІ I-V – на 0,15 мс.

   При іпсілатеральній стимуляції тоном 1 кГц у обстежених хворих спостерігалось достовірне (p<0,01) порівняно з нормою подовження ЛПП компоненту N₂ до 280,3±3,4 мс та ЛПП компоненту P₂ ДСВП до 176,5±3,1 мс, що свідчить про дисфункцію коркових і підкоркових структур слухового аналізатора у таких хворих. При іпсілатеральній стимуляції тоном 4 кГц також виявлено достовірне (P<0,01) подовження ЛПП N₂ ДСВП до 279,1±2,6 мс та P₂ ДСВП – до 178,3±2,8 мс у досліджуваних хворих на ЦД.

   Таким чином, у хворих на ЦД 2 типу з СНП страждають як рецепторний, так і центральні відділи слухового аналізатора, що доведено об’єктивними методами обстеження. Причому у пацієнтів з ускладненим перебігом ЦД 2 типу відсоток ураження рецепторного та центральних відділів слухового аналізатора вищий.

Висновки:

1. Надпорогові тести при виконанні суб’єктивної аудіометрії у повному обсязі у хворих на ЦД 2 з СНП засвідчили порушення функції завитки у таких хворих. За даними визначення диференційних порогів сили звуку за інтенсивністю за методикою Люшера у хворих з ЦД 2 типу реєструвалися низькі показники ДП на частоті 4 кГц. Застосування тесту ДП за методом Люшера на частоті 4 кГц має важливе діагностичне значення для виявлення ураження рецепторних структур слухової системи у хворих на ЦД 2 типу.
2. Результати реєстрації ОАЕ на частоті продуктів спотворення у пацієнтів з ЦД 2 типу об’єктивно підтверджують наявність порушень у рецепторному відділі слухового аналізатора. У пацієнтів з ЦД 2 типу амплітуда ОАЕ на частоті продуктів спотворення була достовірно нижчою від норми на усіх досліджуваних частотах (1-6 кГц), особливо в області 4 кГц, де амплітуда відповіді ОАЕ становила 5,9±0,2 дБ при нормі 9,4±0,5 дБ.
3. Достовірне (р<0,01) порівняно з контролем подовження латентних періодів піків ІІ, ІІІ та V хвиль КСВП до 2,78±0,03, 3,85±0,04 та 5,83±0,05 мс, а також МПІ I-III та I-V до 2,19±0,03 та 4,13±0,05 мс, відповідно, об’єктивно підтверджує порушення у стовбуромозковому відділі слухового аналізатора у пацієнтів з сенсоневральною приглухуватістю на фоні цукрового діабету 2 типу.
4. Результати дослідження методом ДСВП у пацієнтів з ЦД 2 типу та СНП об’єктивно підтверджують порушення функціонування центральних – коркових і підкоркових – відділів слухового аналізатора у таких хворих. У пацієнтів з СНП на фоні ЦД 2 має місце достовірне (р<0,01) порівняно з контролем подовження ЛПП компонентів P₂ і N₂ ДСВП до (176,5±3,1) та (280,3±3,4) мс при стимуляції тоном 1 кГц, та до (178,3±2,8) і (279,1±2,6) мс – тоном 4 кГц, відповідно.
5. За даними суб’єктивних та об’єктивних аудіологічних тестів у хворих на ЦД 2 типу з перцептивними порушеннями слуху страждають як рецепторний, так і центральні відділи слухового аналізатора. Причому у пацієнтів з ЦД 2 типу з СНП, у яких мають місце ускладнений перебіг ЦД, полінейропатії, епізоди різкої зміни рівнів цукру крові в анамнезі, відбуваються більш глибокі зміни у рецепторному та центральних відділах слухового аналізатора, ніж у хворих з більш легким перебігом захворювання.

Ключові слова: цукровий діабет, слуховий аналізатор, слухові викликані потенціали, отоакустична емісія, слухова функція.