Анотація

Актуальність: В структурі захворювань голосового апарату парези та паралічі гортані становлять досить значну частку, причиною таких розладів виступає ціла низка факторів. Найбільш частою причиною периферичних парезів та паралічів гортані є хірургічна травма гортанних нервів в ході операцій, насамперед, з приводу захворювань щитоподібної залози. Незважаючи на вдосконалення хірургічних методик лікування захворювань щитоподібної залози, значного зменшення числа хворих з парезами та паралічами гортані не спостерігається.

Мета дослідження: вивчити скарги у хворих з однобічними і двобічними руховими розладами гортані.

Матеріали та методи: Обстежено 55 хворих з двобічними руховими порушеннями гортані (1-а група); 51 хворий з двобічними руховими порушеннями гортані після застосованого хірургічного лікування, а саме ендоскопічної однобічної хордоаритеноїдотомії (2-а група); 24 особи з однобічними руховими порушеннями гортані (3-я група). При опитуванні оцінювались як скарги місцевого характеру, з боку голосового апарату, так і загального – ті, що можуть відбивати загальний стан організму, насамперед серцево- судинної та центральної нервової систем.

Результати та їх обговорення: У обстежених хворих з руховими порушеннями гортані, найчастіше виявлялися скарги, які свідчили про зміну звучності, сили та тембру голосу, зокрема захриплість різного ступеня вираженості, зрив «звуку», звуження діапазону, зниження звучності голосу. Зокрема, 66,7% обстежених пацієнтів з однобічними парезами (3-я група), скаржились на помірну захриплість, 25% з них відзначали незначну захриплість, а 8,3% – виражену захриплість. 60,0% 1-ї групи з двобічними руховими розладами гортані до виконання хордоаритеноїдотомії визначали захриплість як помірну, 23,6% – як виражену, а 16,4% – як незначну. Однак після проведеного хірургічного лікування (2-а група – хворі з двобічними парезами та паралічами гортані після виконання хордоаритеноїдотомії) визначалося збільшення числа пацієнтів з вираженою захриплістю до 53,0% випадків, а кількість пацієнтів цієї групи, які скаржились на незначну захриплість, склала лише 9,8%.

На «голосову втому» скаржились 54,5% осіб 1-ї групи, 74,5% – 2-ї, 75,0% – 3-ї. В 1-й групі «зрив» звуку відзначали 70,9% пацієнтів, в 2-й групі таких осіб було 64,7%, в 3-й – 50,0%. Багато пацієнтів характеризували голос, як той, що «сідає» ближче до вечора, відзначали погіршення якості голосу у вологу та теплу погоду. Звуження діапазону та зміну звучності голосу відзначали 32,7% осіб 1-ї групи та 50% осіб 3-ї групи, а у 2-й групі скарги на звуження діапазону висували аж 94,1% пацієнтів. Зміну звучності голосу відзначали 86,3% осіб 2-ї групи.

При опитуванні пацієнтів з білатеральними паралічами гортані (1-а група) звернули на себе увагу скарги, що описувалися 18 пацієнтами (32,7%) як «відсутність сміху», «глухий сміх», «спотворений плач та сміх», свідоме обмеження сміху та плачу. Зауважимо, що в жодній іншій групі такі скарги хворими не висувалися. Періодичне поперхування рідкою, рідше твердою їжею відзначали 8 пацієнтів 1-ї групи (14,5%), 7 пацієнтів 3-ї групи (29,2%) та 5 хворих 2-ї групи (9,8%). Отже, у пацієнтів 1-ї групи серед місцевих скарг найчастіше мали місце: зрив голосу (70,9%), помірна захриплість (60,0%), та відчуття дискомфорту і «клубка» в горлі (36,3%). В 2-й групі найчастіше спостерігалося звуження діапазону голосу (94,1%), зміна звучності голосу (86,3%), та голосова втома (74,5%). У пацієнтів 3-ї групи на перший план виходили такі скарги, як голосова втома (75%), біль та напруження в м’язах (66,9%), та помірна захриплість(66,7%).

У всіх групах пацієнти серед провідних скарг відмічали головний біль та підвищену дратівливість, порушення пам’яті. А пацієнтів 1-ї групи в значному відсотку випадків турбувала ще і важкість в голові. Також у цій групі у багатьох пацієнтів спостерігалося запаморочення (56,3%), тоді як у 2-й групі таких було лише 33%, а в 3-й групі не було взагалі.

 Отже, пацієнти з руховими розладами діяльності гортані, як з однобічними, так і з двобічними, висувають значну кількість скарг як місцевого, так і загального характеру. Причому у деяких з таких скарг практично немає різниці між групами – як от відчуття «клубка», голосова втома. Тоді як інші скарги за частотою значно відрізняються від групи до групи. Це стосується таких скарг, як виражена захриплість, звуження діапазону голосу, біль та напруження в м’язах шиї, запаморочення, важкість в голові.

Висновки:

1. У пацієнтів з руховими розладами діяльності гортані доцільно аналізувати як місцеві, так і загальні скарги.
2. У пацієнтів з двобічними парезами і паралічами гортані найбільше скарг відображає недостатність дихальної функції, і як наслідок – гіпоксії. Після хірургічного лікування у таких хворих домінантними стають скарги на голосову функцію. У пацієнтів однобічними парезами і паралічами найбільше страждає голосова функція та розлади регуляції діяльності гортані, що обумовлено в тому числі її асиметричністю у таких випадках.
3. Аналіз скарг пацієнтів з руховими розладами діяльності гортані доцільно використовувати при діагностиці та плануванні лікувальних та реабілітаційних заходів.

Ключові слова: парез гортані, параліч гортані, рухові порушення гортані, скарги.