Анотація

Мета дослідження: визначити основні діагностичні критерії у хворих на хронічний риносинусит (ХРС) з метаболічним синдромом, особливості перебігу ХРС після перенесеного COVID-19 до та після проведеного лікування у даної категорії пацієнтів, визначити об’єм хірургічного лікування у хворих на хронічний риносинусит з метаболічним синдромом згідно діагностичних критеріїв, провести оцінку проведеного лікування у віддаленому періоді.

Матеріали і методи: 80 хворих на хронічний риносинусит, більшість з яких в анамнезі перенесли COVID-19, були розподілені на 2 групи: 50 пацієнтів, у яких спостерігався метаболічний синдром, увійшли до 1-ї групи; 30 хворих на ХРС без метаболічного синдрому склали 2-у групу. Діагностику метаболічного синдрому здійснювали згідно рекомендаціям Американської асоціації кардіологів/Національного інституту серця, легень і крові (American Heart Association/National Heart Lung and Blood Institute criteria). Всім пацієнтам обох груп виконувалась мультиспіральна комп’ютерна томографія (МСКТ) навколоносових синусів з подальшим оцінюванням КТ-досліджень за шкалою Lund-Mackay. Також всім пацієнтам проводилось відеоендоскопічне дослідження порожнини носа та оцінка стану порожнини носа за шкалою Lund-Kennedy. З метою вивчення оцінки якості життя хворих всі пацієнти з ХРС проходили опитування відповідно SNOT-22. Опитування за SNOT-22 виконували перед хірургічним лікуванням та через 3; 6 та 12 міс. після нього.

Результати: при КТ-дослідженні стану слизової оболонки порожнини носа та навколоносових синусів середнє значення показника за шкалою Lund-Mackay у пацієнтів 1-ї групи було достовірно вищим, ніж у пацієнтів 2-ї групи. Середнє значення балів за шкалою Lund- Kennedy до хірургічного лікування у пацієнтів 1-ї групи також було вищим, ніж у пацієнтів 2-ї групи. Середня кількість балів за опитувальником SNOT-22 при первинному обстежені у пацієнтів 1-ї групи була достовірно вищою, ніж у пацієнтів 2-ї групи. Кількість перенесених хірургічних втручань з приводу ХРС в 1-й групі була також більшою, ніж у пацієнтів без метаболічного синдрому. Хірургічне лікування в групі пацієнтів із метаболічним синдромом полягало у використанні більш розширених ендоскопічних втручань. При хірургічному лікуванні пацієнтів без метаболічного синдрому ендоскопічна хірургія виконувалась більш ощадливо. У післяопераційному періоді проводилось ендоскопічне спостереження стану порожнини носа. Згідно опитування пацієнтів за SNOT-22 середній бал у пацієнтів через 3; 6 та 12 міс. після хірургічного лікування був достовірно вищим. В 1-й групі більшість пацієнтів перенесли COVІD-19 (80%), з них 27 пацієнтів відмічали подовження післяопераційного періоду після хірургічних втручань з приводу ХРС (54%). В 2-й групі пацієнтів без метаболічного синдрому 18 хворих з ХРС перенесли COVID-19 (60%), подовження післяопераційного періоду відмічали 4 пацієнта (13,3%).

Висновки: На ХРС з метаболічним синдромом хворіють пацієнти більш старшого віку. При оцінці стану порожнини носа після хірургічного лікування протягом 3,6 та 12 місяців більш вираженими були прояви ХРС у групі пацієнтів з метаболічним синдромом. Якість життя у пацієнтів 1-ї групи відновлювалась достовірно повільніше. Тривалість захворювання була вищою у пацієнтів з ХРС із метаболічним синдромом. При оцінці реабілітаційного періоду виявлено, що у більшої кількості хворих на ХРС 1-ї групи, які перенесли Covid-19, відмічалось достовірне подовження післяопераційного періоду, в порівнянні з пацієнтами 2-ї групи (ХРС без метаболічного синдрому).

Ключові слова: хронічний риносинусит, метаболічний синдром, COVID-19 інфекція.