Анотація

Актуальність: Вторинна ринопластика становить складне хірургічне завдання через рубцеві зміни, порушення анатомічних структур та дефіцит донорського матеріалу після попередніх втручань. Вибір оптимального типу аутологічного хрящового трансплантата для відновлення структурної опори носа залишається предметом наукової дискусії та потребує чіткої стратифікації залежно від характеру деформації.

Мета: Проаналізувати частоту використання різних типів аутологічних хрящових трансплантатів при вторинній ринопластиці, оцінити частоту та характер післяопераційних ускладнень і вивчити результати хірургічного лікування залежно від типу використаного хряща та характеру деформацій.

Матеріали та методи: Проведено ретроспективний аналіз 73 випадків вторинної ринопластики з використанням аутологічних хрящових трансплантатів за період з лютого 2019 по грудень 2023 року. Аналізувались демографічні характеристики пацієнтів, хірургічний анамнез, тип та характер деформацій, інтраопераційні параметри, післяопераційні ускладнення та результати лікування. Статистичний аналіз виконувався з використанням Python 3.11 із застосуванням U-критерію Манна-Уітні, критерію Краскела-Воліса, точного тесту Фішера та коефіцієнта кореляції Спірмена.

Результати: Середній вік пацієнтів становив 32,4±8,7 років, переважали жінки (80,8%). Реберний хрящ використовувався найчастіше (63% випадків), особливо при складних деформаціях. Відкритий трансколумелярний доступ застосовувався у 90,4% випадків. Загальна частота ускладнень становила 8,2%, найчастішими були резорбція графта (4,1%) та формування гематом (2,7%). Виявлено значущі фактори ризику ускладнень: куріння асоціювалося зі зростанням частоти ускладнень з 2,2% до 22,2% (p=0,01), множинні попередні операції підвищували ризик ускладнень з 2,3% до 20,7% (p=0,006). Функціональне покращення носового дихання досягнуто у 84,9% пацієнтів, естетична задоволеність – у 91,8%.

Висновки: Дослідження демонструє необхідність індивідуального підходу до вибору типу аутологічного хрящового трансплантата при вторинній ринопластиці. Реберний хрящ залишається оптимальним вибором для складних реконструкцій, тоді як септальний та аурикулярний хрящ доцільно використовувати при менших за обсягом деформаціях. Куріння, множинні попередні операції, автоімунні захворювання та тривалість хірургічного втручання є ключовими факторами ризику, що потребують ретельної передопераційної оцінки та модифікації.

Ключові слова: вторинна ринопластика, аутологічні хрящові трансплантати, реберний хрящ, носова перегородка, носова порожнина, деформація носа, носове дихання, ускладнення після ринопластики, хірургічна реконструкція носа, ніс.