Анотація

Актуальність: В Україні на риносинусити страждають від 6 до 10% населення, а серед хворих, які перебувають у ЛОР-стаціонарах, до 40-47% становлять пацієнти з гострим та хронічним риносинуситом. Призначення лікування без урахування особливостей причин та механізмів розвитку захворювання не завжди є ефективним. Тому важливим є визначення фенотипу та ендотипу захворювання.

Мета: вивчення діагностичної цінності лабораторних та гістологічних методів дослідження щодо визначення ендотипів хронічного риносинуситу.

Методи та матеріали: Нами було проведено аналіз результатів обстеження 260 пацієнтів з хронічним риносинуситом (ХРС) і проведено діагностику різних ендотипів хронічного риносинуситу. Пацієнтам було проведено ендоскопічну риноскопію і комп’ютерну томографію, а також визначення показників: скринінг інгаляційної алергії Phadiatop, специфічний імуноглобулін Е до амброзії та пліснявого гриба альтернарії, рівень загального імуноглобуліну Е.

Результати: Проведений аналіз дозволив виявити, що серед обстежених постназальна ринорея та зміна відчуття нюху більш характерна для хворих на хронічний риносинусит з назальним поліпозом (ХРСзНП) (68% та 85%, відповідно), а дискомфорт або відчуття тиску в обличчі – для пацієнтів з ХРС без назальних поліпів (ХРСбНП) (74%). 70 (27%) пацієнтів з високою ймовірністю мають схильність до інгаляційної алергії. При цьому у 17 з них загальний імуноглобулін Е був в межах норми. Чхання, свербіж в порожнині носа та ділянці очей є більш характерним для пацієнтів з хронічним риносинуситом та алергією (72%, 82% та 53%, відповідно), ніж для пацієнтів без алергії (20%, 21%, 4%, відповідно). Виявлено наявність позитивного кореляційного зв’язку і збільшення важкості проявів захворювання у пацієнтів з ХРС та алергією, що проявляється більшим показником балів за шкалою ВАШ, супроводжується, у середньому, збільшенням рівня еозинофільного катіонного білку (р=0,038). За даними назоцитограми еозинофільний тип запалення (кількість еозинофілів понад 5%) спостерігався у 13% пацієнтів, нейтрофільний (кількість нейтрофілів понад 75%) – у 46%, змішаний тип запалення – у 7%. У 44% пацієнтів змін відносної кількості еозинофілів та нейтрофілів не було. Гістологічне дослідження матеріалу, отриманого при проведенні поліпектомії, показало, що в 56% переважала еозинофільна інфільтрація, в 23% – нейтрофільна, в 16% – змішана еозинофільно-нейтрофільна, в 5% матеріалу переважала лімфоцитарна інфільтрація з поширеними ділянками склерозу.

Висновки: Було виявлено значну розбіжність у встановлених діагнозах на рівні первинної та вторинної ланки медичної допомоги. За вираженістю основних скарг можна запідозрити наявність алергії у пацієнтів з хронічним риносинуситом і направити пацієнта на додаткові дослідження. Дослідження вказують на відносно низьку діагностичну цінність в порівнянні з сумою показників скринінгу інгаляційної алергії Phadiatop, специфічного імуноглобуліну Е до амброзії та специфічного імуноглобуліну Е до альтернарії. Більший показник балів за шкалою ВАШ у пацієнтів з ХРС та алергією супроводжується збільшенням рівня еозинофільного катіонного білку. Наявність еозинофільної інфільтрації в поліпах носа можлива при різних ендотипах хронічного риносинуситу.

Ключові слова: хронічний риносинусит, назальні поліпи, Phadiatop, ендотип, носова порожнина, назальна обструкція, гістологія.